- Деталі
-
Опубліковано: Вівторок, 17 грудня 2024, 18:30
17 грудня медіагрупа «Академія» вважає своїм днем народження, бо саме в цей день 25 років тому вийшов перший номер газети «Академія», який і започаткував блискавичний розвиток ЗМІ в нашому виші.
Власне кажучи, за ці роки редакція «Академії» перетворилася на повноцінну медіагрупу, що створює не тільки газету, але й контент на радіо й телебаченні, для сайту і соцмереж. То трішки розкажемо про себе і свою роботу. А оскільки все починалося з друкованого ЗМІ, то й починати свою розповідь ми будемо з газети.
Спочатку було слово
У 1999 році, за взаємною ініціативою ректорату й студентів ДДМА, було створено й надруковано перший випуск газети під назвою «Академія». Основною метою видання було оперативне інформування студентів, викладачів і працівників ДДМА про події в житті Академії, про рішення ректорату, про роботу кафедр, відділів і громадських організацій, про досягнення вчених і фахівців, про студентське життя, важливі й цікаві події міста, регіону, країни, а також про мистецтво, літературу, музику й спорт.
Перший номер газети «Академія»
Кожен охочий студент чи працівник Академії міг зробити публікацію в цій газеті або запропонувати ідеї для нових матеріалів.
Окремо хочеться сказати про студентів – ініціаторів створення газети: Аліну Остафійчук (група М-97-2), Ярослава Шумейка (група Уч-97-2) і Олену Єременко (група Ф-96-1). Саме вони заклали перші цеглинки у фундамент майбутньої будівлі – нашої газети і її редакції. А в подальшому саме вони зіграли важливу роль у формуванні майбутнього колективу редакції.
Олена Єременко, Аліна Остафійчук і Ярослав Шумейко
Зрозуміло, що склад творчого колективу щороку змінюється: поповнюється новими студентами й проводжає в самостійне життя тих, хто закінчує навчання в Академії. Але це не означає, що зв’язок між випускниками й учасниками медіагрупи припиняється.
Потрапивши в таку творчу сім’ю, одразу відчуваєш це тепло і любов у колективі, частинкою якого стаєш. За таку атмосферу й роботу варто віддати належне незмінному головному редакторові – Вячеславу Медведєву, який протягом усього існування медіагрупи «Академія» підтримує творчість, креативність кожного члена редакції, допомагає кожному знайти себе і тим самим згуртовує колектив.
Головний редактор – Вячеслав Медведєв
Рубрики
Звичайно, що газета не була би такою цікавою, якби в ній не було рубрик, які стосувалися різноманітних тем. Газета розвивалася динамічно, тому майже в кожному номері з'являлися нові рубрики: «Перший корпус», «Наука», «Под сенью муз», «News», «Поштова скринька. Проблеми, судження, резонанс», «Розумники і розумниці», «Спорт», «Дні науки», «Лабораторія газети», «Однією нотою». Оскільки робота редакції була спрямована в основному на забезпечення оперативного інформування викладачів і студентів про діяльність Академії і рішення ректорату, з перших номерів газети з'явилася рубрика «Перший корпус».
Нові творчі особи привносили свій стиль і створювали нові рубрики: «Для голодних і не дуже», «Між нами, дівчатками», «Психолог – першокурсникові», «Молодіжні течії», «Хвилинка позитиву», «Що? Де? Коли?». Напередодні президентських виборів велася рубрика «Будуть вибори у нас», у якій надавалися поради й критерії, за допомогою яких можна було обійти порожні обіцянки кандидатів і більш свідомо підходити до голосування.
Верстка газети в різні роки
Про розважальні рубрики необхідно сказати окремо, оскільки в них редакція мала ряд досягнень. За минулий час були головоломки, кросворди, шахи, загадки та інше. Адже розважальні рубрики мали відповідати рівню вишу й бути корисними як для студентів, так і для співробітників. Передусім, матеріали мали не передруковуватися з інших ЗМІ, а розроблятися своїми силами. Олександр Мельников (зараз доцент кафедри ІСПР) знайшов першу програму для складання кросвордів. Ми користувалися нею приблизно рік. А спільно з кафедрою ІТУ навіть зробили корисну справу: спеціально складений кросворд з технологічними питаннями був запропонований для розшифровки студентам перед сесією. За правильну розшифровку студенти могли отримати додатковий бал до іспиту або заліку. Охоплені були студенти кількох технічних спеціальностей.
Формою головоломок, що найбільш прижилася, стали японські кросворди. Вони розроблялися фотокореспондентом Вадимом Медведєвим (аспірантом, а потім викладачем кафедри ІТУ).
Японські кросворди впродовж багатьох років не сходили зі шпальт газети. У їхньому складанні в нас були свої досягнення, які мають навіть елементи патентної чистоти. Ось деякі з них.
Подвійний японський кросворд – у ньому після розшифровки власне японського кросворду з'являлося зображення звичайного кросворду, його теж необхідно було розшифрувати. Кольоровий японський кросворд – у ньому зображення зашифроване двома кольорами, при цьому він був удвічі складнішим за звичайний і тим цікавішим.
Японський кросворд з недоліком інформації (для аналітиків). У ньому на рядку полів замість точних цифр стояли математичні значки більше або менше якоїсь цифри. Нині ж, правда, уже багатьом відомі кольорові та подвійні японські кросворди, проте кросворд для аналітиків усе ж таки став нашою особливістю, адже, окрім як у нашій газеті, він так ніде більше і не зустрічався.
Проєкти редакції
За 25 років роботи редакцією було реалізовано не один проєкт, найцікавіші з яких ми зараз і згадаємо.
У 2004 році в рамках конкурсу «Міс Академія» редакцією був організований проєкт «Міс Фото» за ідеєю тоді ще студентки Вікторії Лебединської. Проєкт удався. З усіх проєктів, що проводилися редакцією, він став наймасовішим і вподобаним студентами. Адже шляхом голосування бюлетенями, через поштові скриньки газети, а потім комп’ютеризовано за номерами читальних білетів, студенти, викладачі й співробітники Академії обирали найфотогенічнішу дівчину. Проєкт «Міс Фото» редакція вела 12 років (до 2016-го).
Бекстейдж з конкурсу «Міс Фото» 2016 року
З 2008 року тричі виходила літературно-художня збірка «Альманах муз», у якій знайшла відображення літературна творчість викладачів, студентів, випускників ДДМА і гостей Альманаху. Відбито літературне життя Академії і міста в історичній ретроспективі. Читачі могли познайомитися з творами краєзнавців, прозаїків і поетів Краматорська, оцінити перші проби пера молодих авторів. Згодом збірка поповнювалася новими розділами: «Живопис», «Фотографія», «Музичне слово». У них представлені фотографії і картини студентів нашого вишу й гостей Альманаху, а в розділі «Музичне слово» можна побачити вже відомі літературні твори наших викладачів, які зазвучали по-новому в музичному оформленні. Опікувалася альманахом поетеса, викладачка Академії Аліна Остафійчук.
Альманах муз
Згодом літературну традицію продовжили в радіопроєкті «Слово за слово» Максим Пономарьов і Володимир Бондаренко.
Окремо варто пригадати про конкурс на кращий текст і музику гімну ДДМА. Цей конкурс було розпочато з першим випуском газети «Академія». Протягом року на сторінках видання публікувалися варіанти тексту для гімну, які надсилали і студенти, і викладачі. Для того щоб обрати переможця конкурсу, було ще раз опубліковано всі тексти, але вже без імен і прізвищ авторів, щоби голосування було більш об’єктивним. Після цього студенти, викладачі й співробітники Академії могли заповнити бланки й обрати найкращий, на свою думку, текст. За результатами голосування обрали й затвердили слова гімну, які ми чуємо і досі: «Vivat, Academia!» (автор – Анатолій Кібірєв).
* * *
За 25-річний період роботи не було зриву жодного номера газети. Це стало можливим завдяки злагодженій роботі всього колективу, відповідальності кожного члена редакції за загальний результат роботи, взаємовиручці, високій виконавській дисципліні, установленій на основі традицій редакції, що склалися.
На жаль, з початком повномасштабної війни росії проти України, випуск газети поки на паузі. (Архіви електронної версії газети «Академія» і у форматі ПДФ доступні на сайті). Але історія нашої Академії не зупинилася, вона пишеться редакцією на сайті Академії, на сторінках ДДМА в соцмережах Інстаграм, Телеграм і Фейсбук.
З часом можуть змінюватися стиль, зміст, платформи, але одне залишається незмінним – творчий підхід до будь-якої справи!
«До початку 1-ї пари залишилося 5 хвилин»
З цього радіоповідомлення багато років у студентів ДДМА починався кожен навчальний день. Радіо «Академія» було створено у 2005 році. Перша трансляція радіо була приурочена до річниці заснування газети – 17 грудня 2005 року.
Перші записи програм проводилися в одному приміщенні з газетою. Це було незручно, оскільки ходити по кімнаті необхідно було дуже тихо, а висловлюватися – жестами. Тому у 2006 році в приміщенні редакції була обладнана дикторська кімната.
Запис радіоефіру
По суботах і неділях транслювалася передача для викладачів, що від'їжджали до учбово-консультаційних центрів (УКЦ), а перед першою парою і на великій перерві – інформація для студентів-заочників.
До повномасштабного вторгнення росії в Україну в усіх корпусах ДДМА була налагоджена трансляція радіо «Академія». Окрім стандартних програм і оголошень, транслювалися ефіри, присвячені різним датам і темам. Команда кожного ефіру готувала програму на цілий день, вкладаючи свій творчий настрій, гумор, думки, підбадьорювала студентів під час навчання, додаючи яскравих барв у навчальний процес. Керівник колективу – редактор радіо.
Щоб трохи зазирнути у світ і атмосферу, що знаходяться по той бік динаміків, та дізнатися цікаві історії з перших вуст, ми поспілкувалися з редакторами радіо різних часів.
Вадим Медведєв, перший редактор радіо (2005 – 2007 роки): «Запуск радіо вимагав досить багато автоматизації, і для мене це було неймовірно цікаво, бо ще з дитинства любив музику й електроніку. Треба було автоматично вмикати підсилювачі, подавати дзвоники, регулювати гучність передач і музики. Дуже складно було виходити на потрібний плейлист, який би подобався студентам і не дисонував зі слухом викладачів. Треба було створювати дикторську студію, збирати колектив. Це було складне і, тим самим, дуже цікаве завдання. Я із задоволенням займався ним.
На початку роботи на радіо в мене були два конкретних моменти, що мене дуже турбували.
Перший – технічний. Боявся збоїв, через які радіо могло несподівано ввімкнутися під час пар. Тоді було багато противників радіо, і такий збій міг би стати початком кінця. Це було дуже серйозно. Не всі знають, що на початку своєї діяльності через неправильне налаштування гучності радіо було закрите ректоратом на тиждень. І було немало суперечок, чи варто відкривати його знову.
Другий момент – організаційний. Я не уявляв, як ми зможемо встигати робити достатню кількість авторського контенту. У нас бракувало навіть редакторів, які могли б просто настроїти плейлист наступного дня. Про щоденний запис передач і мовлення тоді не йшлося.
Своїм головним проєктом вважаю те, що радіо взагалі почало працювати! А також створення джингла радіо та дзвоник. До речі, оголошення про початок та кінець пари лунали голосом учасниці конкурсу «Міс Академія» – Вікторії Євстигнєєвої.
Однією з перших рубрик були оголошення. В основному, тоді вони дублювали паперові оголошення з дошки вестибюля першого корпусу.
Найяскравіше запам'яталося створення серії соціальних заставок типу «Не будь свиньей, убери за собой», рівень яких уперше вийшов на той, що я бачив як зразок якісного ефіру.
Мною тоді були впроваджені прямі ефіри зі свят. Коли ми виносили апаратуру в коридор другого корпусу, підключалися через комп'ютерну мережу до підсилювачів радіо і брали інтерв'ю у перехожих студентів.
Із пам'ятних речей – це те, що були впроваджені ранні ранкові передачі по суботах для викладачів, що від'їжджають на УКЦ. І була вигадана автоматична «зозуля», яка говорила час під час сесії і канікул.
Робота на радіо в Академії стала для мене одним із найбільш творчих періодів мого життя. Спогади про нього найпозитивніші. Однозначно, це був відмінний досвід керівництва творчим колективом. На його хвилі в подальшому мені вдалося організувати інтернет-радіо в місті Ясинувата.
Що хочеться побажати студентам, які зараз займаються радіо? У перші місяці запуску радіо я був повністю зайнятий рішенням технічної сторони: автоматизацією роботи підсилювачів, рівнями гучності, критеріями відбору композицій, налаштуваннями еквалайзерів. І зовсім випустив з уваги, що потрібні редактори, ведучі, кореспонденти, взаємозв'язок з органами Академії. Тому звідси хочеться дати першу пораду – не захоплюйтеся тільки однією стороною рішення задачі. Дивіться на неї багатогранно.
При підборі композицій ми думали, як вони сприйматимуться студентами й викладачами, що йдуть коридорами. Так були вироблені критерії відбору пісень і їхнє жанрове сортування по перервах, і навіть за періодами перерв. Це було дуже вдале рішення. Перерва починалася бадьоро, щоб підбадьорити студента після напруженої пари, а закінчувалася так, щоб не відволікати викладача від продумування початку заняття, коли той іде коридором в аудиторію. Звідси друга порада – завжди оцінюйте свою роботу з точки зору людей, які будуть слухати радіо».
Костянтин Суков, редактор радіо з 2007 по 2008 роки: «Колись, на початку 3-го курсу, на першій парі мене вигнали з лекції, здається, це була «Теоретична механіка» чи «Сопромат», бо я досить голосно розповідав, як мене захопила на той час модна література Пауло Коельйо. Тоді я й побачив оголошення про набір до радіо «Академія», де обіцяли навчити роботі з програмами для звуку, що мене цікавило. Так я опинився в редакції, а за пів року став очолювати радіо «Академія».
Страхів ніяких не було, було бажання займатися чимось схожим на роботу Антона Комолова (радіо-, телеведучий. – Ред.). Разом із головним редактором Вячеславом Степановичем ми генерували ідеї, а потім на автоматі перетворювали їх у реальність. Але технічна складова мені подобалася більше, де саме від мене все залежало і я сам керував процесом та мав той результат, що мене задовольняв.
Запам'яталася й сподобалася участь у фестивалях «Жми на RECord», де в польових умовах робилися радіо-роботи, за які ми завжди брали перші місця. Тоді ми кожен раз забирали нагороди за репортажі, виконані на самому фестивалі, а ось за домашні роботи таких призів ми, на жаль, не отримували. Краще в нас виходило, коли треба було за ніч зробити роботу – не спали, а разом вигадували й робили, це було дуже цікаво та весело.
А ще ми створювали джингли, перебивки – це дуже подобалося, тому завдяки радіо я отримав навички зі створення музики, і в цьому напрямі швидко розвивався.
Що для мене значить редакція? Дуже подобалося те, що в нашій Академії в мене з'явилося місце, де мене завжди чекають, такий собі дружній бункер, де завжди знайдеш, як підвищити собі настрій, де ти міг займатися тим, що подобається, тому що спеціальність інженера зі зварювання мені була зовсім не цікава. А в редакції я без значних зусиль (але це не означає, що було легко, просто це подобалося) міг упоратися з тими чи іншими поставленими завданнями. Редакція дуже розширила мій кругозір, а сам я познайомився з такими людьми, із якими у звичайному житті навряд чи зустрівся (поети, музиканти, журналісти, винахідники, оператори), до цього в мене не було таких знайомих.
Зазначу, що редакція подарувала мені хобі на довгі роки зі створення музики та обробки звуку, що мені й приносило заробіток, але не стало справою номер один, ну це вже моє не доопрацювання. Редакція подарувала мені друзів, показала, що життя більше за наші уявлення, що навіть у нудному (для мене) математичному житті інженера є місце творчому натхненню та новим горизонтам. Раджу студентам не втрачати час на скромність, а випробувати себе кожного дня, шукати себе, не пливти за течією, не озиратися на те, що хтось там якось про вас скаже, а навчатися й відкривати для себе нове, тому що в цих пошуках ви можете знайти себе справжнього».
Андрій Калінін, редактор радіо з 2011 по 2012 роки: «Коли ми вступили до Академії, хотілося знайти якесь заняття для душі, тому що просто навчатися нудно. Треба було якось проводити своє дозвілля з користю і так, щоби це було цікаво. Власне кажучи, про медіагрупу «Академія» я дізнався ще під час навчання в технікумі. Коли я вже прийшов на стажування до редакції і нам сказали обирати напрями, за якими ми хочемо працювати надалі, то я одразу обрав радіо, адже мене цікавила робота зі звуком. Згодом це взагалі стало моєю улюбленою справою. Починав я з того, що був оператором на радіо, але про те, щоб стати його редактором, я ніколи не замислювався. Але настав той час, коли випустилися з Академії мої вчителі – звукооператори й редактор радіо. І тут вибір пав на мене, адже я любив цю справу, відповідально ставився до неї, тому, мабуть, є якась закономірність у тому, що саме я став наступним редактором радіо.
Звісно ж, на початку діяльності моїм основним страхом було випустити в ефір якийсь неякісний контент або звук. Це, мабуть, чи не єдиний страх, що був у мене присутній. І то причиною тому була, скоріше, звичка з дитинства робити все максимально досконало і якісно.
Коли треба було вигадувати якісь проєкти чи рубрики для радіо, то я, як редактор, збирав усіх ведучих і звукооператорів, улаштовував мозковий штурм, адже саме за таких обставин доволі часто й приходять круті ідеї.
Так ми збиралися й тоді, коли починався період творчої кризи, і ми не знали, що нам робити, які рубрики вести, які варто було оновити. Тобто, якщо ми починали думати, що якісь рубрики застаріли, то перед нами поставало питання, чим їх замінити. І завдяки таким штурмам радіо продовжувало розвиватися, адже з’являлися нові ідеї і знаходилися охочі зайнятися реалізацією цих планів.
Найцікавішими й найбільш насиченими днями за час мого перебування в редакції напевне були дні фестивалю «Жми на RECord». Це був безцінний досвід. Особливо, коли я вперше поїхав на цей фестиваль, будучи ще зеленим журналістом, а повернувся із певною базою знань. А вже після того, як став редактором радіо, ми поїхали на фестиваль вдруге – і отримали перше місце за бліц-завдання.
Ще серед цікавих історій була ситуація, коли ми, опанувавши роботу зі звуком, записали щось на кшталт фрази: «Ну что, поработаем?» і поставили цей звук як заставку, яка лунала при ввімкненні комп’ютера радіо. А при вимкненні лунала фраза, знову ж таки, моїм голосом: «Все ушли и бросили нас».
Увесь час, який провів у редакції, – це безцінний час, коли я займався тим, що люблю. Не дивлячись на те, що в мене була можливість піти працювати на радіо чи телебачення, я чомусь вирішив обрати роботу за своєю спеціальністю. Це мені також подобається, але все ж таки для себе я зрозумів, що редакція – це найкращий колектив, у якому я працював, що кращий колектив може бути тільки там, де роботу виконують не заради грошей, а заради результату, тому що дійсно знайшли заняття для душі. Саме так і було завжди в редакції. Туди приходять не тому, що просто треба, а тому, що людям хочеться там займатися тим, що вони люблять. Звичайно, буває й таке, що перед тобою стоїть якась задача, яку ти просто маєш виконати, бо в цьому є потреба, але, знову ж таки, ти не відчуваєш тиску на себе, і в такому колективі, як у редакції, хочеться щось робити.
У 2012 році я закінчив Академію, але й досі відчуваю неймовірне тепло і насолоду, коли заходжу до редакції. Це відчуття, що тут усе твоє, усе рідне, коли ти згадуєш кращі свої роки, кращі часи – це дуже класно! У редакції завжди було дуже насичене, дуже веселе, хоча й робоче життя».
У 2003 році в медіагрупі «Академія» з’явилося своє телебачення
Серед усіх напрямів ЗМІ, які присутні в нашій редакції, цей виявився найрізноманітнішим і трохи нестабільним, адже телебачення неодноразово починало, точніше навіть сказати, відновлювало свою роботу. Але, не дивлячись на всі труднощі, для багатьох людей студентське телебачення стало улюбленим напрямом ЗМІ від медіагрупи «Академія». І сьогодні редактори ТБ, які брали участь у його створенні й відновленні, якнайкраще розкажуть усі цікаві подробиці про «Академія TV».
Запис сюжету командою телебачення
Людмила Медведєва, перший редактор ТВ в Академії (2003–2005 рр.): «З 2000 року я вела в газеті «Академія» рубрику «Хіт-парад ДДМА». При цьому складала рейтинг музичних груп за уподобаннями студентів.
А у 2003 році мені було запропоновано зайнятися телебаченням. Справа в тому, що в школі я захоплювалася керуванням звуком, була постійним звукооператором на шкільних заходах і любила розбиратися в хитросплетіннях дротів для комутації звукоапаратури. Тоді, окрім великого бажання, я не мала навіть найменшого уявлення, яким чином треба створювати сюжети, проводити ефіри та, навіть, як працювати зі спеціальним програмним забезпеченням. Книжок не було, інтернет ще не був настільки доступний, як зараз. Уся інформація збиралася по крихтам, та все одно цього було замало, а розвиватися потрібно було швидше. То був початок телебачення Академії.
Перша редакторка ТВ в Академії Людмила Медведєва
Як відомо, для створення ЗМІ потрібні: засоби виробництва, люди-ентузіасти, події для висвітлення й аудиторія для перегляду.
На той час у ДДМА була відеокамера. Вона, може, і виглядала солідно, але запис вела на касету з магнітною плівкою по 30 хвилин на кожну сторону.
У редакції ще не було власних комп’ютерів великої потужності, тому записи розшифровувалися на комп’ютері у відділі ТЗН (технічних засобів навчання), де була встановлена спеціальна програма. Година відеозапису переписувалася на комп’ютер близько 5 годин, а то й цілий день. Потім відбувався монтаж сюжету, запис звуку в редакції і оцифровування готового матеріалу, яке займало теж багато годин. Усе це, окрім запису звуку, виконувалося на потужному комп’ютері в ТЗН. Фактично, журналісти витрачали багато часу на переміщення між редакцією і ТЗН.
Коли сьогодні натискаю на record свого смартфону й одразу ж переглядаю відзнятий матеріал, то іноді з’являються в пам’яті сюжети тих давніх років роботи з першими відеокамерами.
Поступово сформувалася невелика команда ентузіастів. Дехто, звісно, не витримував тих умов, у яких доводилося працювати, і полишав телебачення. Одна справа – прийти на професійний телеканал, забезпечений необхідним обладнанням, і творити щось цікаве, а інша – починати все з повного нуля.
Та й знань в області телебачення у нас було замало. Але нам намагалися допомагати. Так, перший проректор Анатолій Фесенко домовився з журналістами кабельного телеканалу «ТРК Краматорськ» про співпрацю. Ми потоваришували з ними. Спеціалісти телеканалу не тільки дуже допомогли в теорії створення відеоряду, але й поділилися деякими професійними таємницями, показали техніку зйомки. Мало того, у нас з’явилася авдиторія, адже наші сюжети показували по кабельному телебаченню. Урешті решт ми опановували нову для нас професію та раділи як діти, коли в нас щось виходило.
Розвиток студії продовжувався, завдяки сюжетам на кабельному телебаченні про наше існування вже знало багато людей. Згадався цікавий випадок. Одного разу до редакції звернулася дівчина, студентка ДДМА, яка попросила допомогти їй створити відео-візитівку для участі в міжрегіональному конкурсі краси. Ми з моєю колегою – Світланою Калініченко, створили чудове відео й текст до нього. Але дівчина ніяковіла перед мікрофоном і говорила дуже невпевнено. І тоді ми вперше виконали дубляж звуку. Дублером стала Світлана, яка вже мала тренований голос і озвучувала відеоролики. Відео вийшло яскраве й динамічне. На тому конкурсі перше місце дівчина, на жаль, не отримала, але журі відзначило, що відео-візитівка в неї була найкраща проміж усіх учасниць.
На жаль, з часом керівництво «ТРК Краматорськ» забажало від некомерційного студентського телебачення «Академія» оплату за трансляцію сюжетів, хоча, за логікою, це ми створювали їм необхідний молодіжній контент, і вони повинні були б щось за це нам платити. Але сталося саме так, і з 2005 року і на певний час роботу телебачення довелося заморозити. На той час ще не було доступу до YouTube, тому створити свій канал ми не могли.
Наш перший колектив телебачення, може, й не мав видатних досягнень. Але в редакції з’явилося розуміння цього напряму ЗМІ і закладені основи створення телевізійного контенту.
Я закінчила навчання і покинула стіни альма-матер. Невдовзі після цього до редакції прийшов молодий та талановитий Михайло Бакузов, і телебачення отримало друге дихання. Можу сказати, що надалі робота проводилася на доволі професійному рівні, і я дуже радію тому, що наші послідовники продовжують розвивати телебачення Академії в потрібному напрямі».
Михайло Бакузов, редактор «Академія TV» у 2009–2014 і 2015–2016 рр.: «Розкажу спочатку, як взагалі я потрапив до редакції. В Академії проходив фотоконкурс, у якому я вирішив узяти участь. Свої фотороботи треба було принести до редакції. Там я познайомився з Вячеславом Степановичем. І, сидячи навпроти його столу, побачив удалині радіорубку.
Михайло Бакузов проводить майстер-клас для команди телебачення
«Хм... яке круте місце», – подумав я. На той момент у моїх планах були зйомки свого першого ігрового фільму, і радіорубка мене зацікавила. Не побачив би я тоді радіорубку, невідомо, як би все склалося далі.
Спочатку я займався фотографією, та оскільки в мене фотоапарат знімав відео, потихеньку почав знімати й відеоролики. На той час я вже зняв свій перший музичний кліп зі своїми друзями під пісню Кипелова «Я свободен». І саме тоді іскра любові до кіномистецтва вже загорілася, і її вже неможливо було загасити.
Потужним поштовхом до розвитку телебачення став фестиваль «Жми на RECord», який проходив у вересні 2011 року. У цей самий час до редакції прийшов мій однодумець Богдан Логвіненко. І, у якості домашнього завдання для фестивалю, ми вирішили зняти відеоролик про флешмоб.
У створенні ролика брала участь уся редакція, і не тільки вона, але й половина нашої Академії. Усі завмерли біля другого корпусу після команди «мотор!» – ми знімали флешмоб із «заморозкою». Так, це було те, що дало імпульс і надихнуло всіх.
І через тиждень ми повернулися з фестивалю з перемогою. До речі, показ цього відеоролика ми провели в холі першого корпусу ДДМА – це була перша трансляція «Академія TV».
З’являлися нові ведучі, нові ідеї, нові формати. У 2012 року на YouTube у нас з’явився свій канал «Academia TV», де транслюються всі наші передачі й проєкти. В основному, ми знімали заходи, що проходять у ДДМА. Щороку до фестивалю «Жми на RECord» готували соціальні ролики.
Також із часом з’явився найвдаліший проєкт – «Типичный студент». Випускалися пробні сюжети новин, програма «Студенческий бутерброд». Редактором телебачення я був до 2016 року. Але у 2014 році я жив у Києві. Із командою ТБ ми продовжували спілкуватися через скайп. І поки мене не було, лідерські якості проявила Юлія Пальнова. У цей час в «Академія TV» з’явився ще однин цікавий проєкт – «Студия Наш Дом», до якого я доєднався, коли повернувся у 2015 році. Це спільний проєкт із українськими військовими, справжню значущість якого я усвідомив лише згодом.
Не дивлячись на різноманітні роботи й проєкти на телебаченні, найцікавішим і найкращим я вважаю проєкт «Типичный студент». Щоразу, коли приходили нові люди, цей проєкт оживав із новою силою.
Авторами ідеї є Еліна Пантя та я, а за втілення цього проєкту взялися Даниїл Аббасов і Христина Арутюнова. Згодом цим проєктом опікувалися Юлія Пальнова і Аліна Ященко. Та за весь час існування «Типичного студента» дуже багато людей брали участь у ньому: Богдан Лук’яненко, Артур Терещенко, Максим Пономарьов та інші. Із редагуванням нам завжди допомагала Вікторія Лебединська.
За редакційних часів було багато цікавих ситуацій та історій. Розкажу деякі з них. Запам’ятався випадок, коли я був новачком у редакції і мене разом із Вадимом Шабановим відправили на «спецзавдання» у ДІТМ – сфотографувати дошку оголошень з інформацією про учнів. Але щось пішло не так, і ми потрапили в полон. Так! Викладачі ДІТМу нас замкнули на одній із кафедр. Та ми трималися гідно і дочекалися приходу нашого визволителя – Вячеслава Степановича. Приїхала і міліція, та оскільки нічого протизаконного ми не робили, то ми спокійно пішли.
Ще одна яскрава історія – це операція «Гуртожиток». У всіх гуртожитках були суворі вахтерки, які не пропускали сторонніх. Ми вирішили перевірити, наскільки складно потрапити до гуртожитку. Змайстрували приховані камери й відправилися штурмувати гуртожитки. Один проходив, інший знімав. Було дуже весело!
Весь колектив у нас був дуже дружним, і ми часто разом кудись їздили. Поїздка до Донецька у 2013 році в кінотеатр дуже запам’яталася, ми там ледве не залишилися ночувати без даху над головою. Спільний відпочинок на Блакитних озерах у Лимані, спільні перегляди фільмів у редакції, травневі шашлики – невід’ємна частина нашого дружного колективу.
Із упевненістю можу сказати, що час, проведений у медіагрупі «Академія», посідає гідне місце в моєму житті. І хай, навіть, я побуваю на Марсі, ніщо не порівняється з тими роками, коли я працював у редакції. У мене на все життя залишаться найтепліші й найприємніші спогади про редакцію і тих людей, із якими я був разом.
Я багато чому навчився тут, це місце, де можна відточувати свої вміння, де можна розвиватися.
Після редакції я працював на регіональному телебачення «До ТеБе» оператором, потім – рік керував медіа-центром при обласній адміністрації. Зняв свій художній короткометражний фільм. І не я один такий, дуже багато випускників редакції працюють зараз у медіа-сфері! І це все завдяки медіагрупі «Академія»!
І наостанок моєї розповіді хочеться побажати нинішнім студентам – любіть те, що робите! Робіть це разом! Знаходьте місце для творчості й справ!»
Юлія Пальнова, редактор «Академія TV» у 2014–2015 рр.: «Як, власне кажучи, я прийшла до того, що хочу займатися телебаченням? До Академії я навчалася в коледжі, і вже там примушувала своїх одногрупників танцювати перед камерою, а потім приходила додому й захоплено все монтувала. Але тоді я ще й не підозрювала, що це стане моїм покликанням. Зрозуміла це, коли вже взялася за зйомки весіль і різних заходів.
Юлія Пальнова захопливо знімає спортивні змагання у ФОК
До редакції я прийшла не одразу. Спочатку я потрапила в секцію «КВК», де мені сказали, що жартівник із мене ніякий, запитали, що ще мені подобається, а я сказала – фотографувати й знімати відео. Так мене направили до медіагрупи «Академія».
За короткий час я багато чому навчилася (за це окреме спасибі Михайлу Бакузову), мені дуже подобався колектив, і саме завдяки медіагрупі я зараз працюю телеоператором на Одеському обласному телеканалі «Репортер».
За час перебування в медіагрупі моїм улюбленим проєктом став «Типичный студент». Я й досі його згадую, адже цей проєкт примушує завжди залишатися в душі студентом. Його я готова була знімати хоч щодня. А найсмішнішими моментами, як правило, були невдалі дублі, це я обожнюю!
І, звичайно, мені подобалися соціальні програми. Коли я вже працювала на телеканалі, у мене з моєю колегою Аліною Ященко (з якою теж працювала в медіагрупі) з'явився свій проєкт «Твій світ». Це наша гордість і великий труд. До речі, професійно на ТБ я почала працювати з 2016 року, за цей час встигла попрацювати на трьох телеканалах.
Та хочеться більше розповісти про колектив медіагрупи «Академія» і про часи, проведені саме в ньому.
У період, коли була редактором, я намагалася не лише розвивати наш контент, робити його кращим, але й згуртувати колектив, це дуже важливо у творчій професії – уміти працювати в команді.
Редакція – це завжди весело, завжди смішно. Немає нічого кращого за посиденьки в редакції з улюбленим колективом, немає ніде смачнішого чаю, немає нічого, більш захоплюючого за нічний монтаж. Редакція – місце, у яке завжди хочеться повертатися, мені дуже бракує моїх колег, на жаль, бачимося не так часто, але, коли виходить, наші зустрічі теплі-теплі. Для мене редакція – це знак, доля, які дозволили зрозуміти, що я вибрала ту професію, яка приносить мені задоволення. Я безмірно вдячна кожному членові редакції і її керівникові за внесок у мій професіоналізм у цій сфері (хоча за фахом я програміст, системний аналітик).
Кожна людина створює особливу атмосферу, хтось душа редакції, хтось мозок, хтось затишок і так далі. У редакцію завжди приходять круті талановиті люди, у яких горять очі, найчастіше вони закохуються в редакцію з першого погляду, і після цього їх вже не зупинити.
Усім нинішнім хлопцям та дівчатам я хочу сказати, що талант – це великий дар, і щоб у майбутньому мати не роботу, а улюблену справу, за яку ти отримуватимеш гроші, треба розвивати цей талант. Медіагрупа – це кращий наставник і путівник у сфері ЗМІ. Ніде в Україні, ні в одному виші ви не отримаєте подібного досвіду. Тому що люди, які там працюють, не лише підтримують і навчають студентів, вони віддають себе на всі 100%, вони безкоштовно передають свій досвід і знання, вони стають справжніми й вірними друзями, і навіть після випуску вони готові підтримувати й допомагати порадою 24/7.
Для людей із редакції немає нічого неможливого, і чим більше ми обмежені, тим сильнішими й талановитішими стаємо. Легко працювати, коли є техніка, обладнання, а спробуй зробити шедевр, коли нічого немає, коли немає мікрофону, камери або не включається комп'ютер. Ми робили! Рідній редакції і всім її членам бажаю завжди горіти, завжди ревно ставитися до своєї діяльності, ніколи не залишати в спокої божевільні ідеї і з кожним днем рости!».
Сергій Денисюк, редактор «DDMA TV» у 2017–2020 рр.: «Мій шлях у редакції був дуже цікавим, від неймовірних пригод – до розчарувань, від роботи в команді – до її розчинення. Від створення помилкових очікувань – до відстоювання власної думки. What a ride!
Сергій Денисюк навчає колектив працювати з камерою
Я став редактором ТВ у 2017 році доволі неочікувано. Нас було троє – три студенти, які горіли бажанням знімати контент разом та сидіти до дев’ятої вечора, монтуючи його прямо в редакції, аж допоки нас не виганяли з корпусу.
Ми починали з класики, яку започаткували попередні редактори ТВ – «Типовий студент». Найцікавішими проєктами особисто для мене були: «Привітання від викладачів та студентів – 2018», «Типове 14 лютого студента-технаря», «ДДМА тут з нами» та звісно наша перемога на молодіжному фестивалі «Тисни на REC». Хлопці та дівчата, викладачі, які брали участь у створенні тих проєктів – неймовірні! Окремо хочу виділити шкільний фестиваль соціальних відео за участі медіагрупи: це було вперше, коли мені доводилося читати так багато лекцій з відеозйомки учням різних шкіл, а потім оцінювати якість виконаних робіт!
Індивідуальний респект хочу виразити кафедрі фізкультури, чиє керівництво прекрасно розуміло, що відео-контент – це ефективний спосіб рекламувати себе і паралельно показувати результати! Ми разом зняли велику кількість спортивних змагань, а це, у свою чергу, гарний досвід! І звісно – кафедра КІТ – моя рідна кафедра любові та роздратування – з ними ми також зробили кілька крутих проєктів!
Зараз, згадуючи той час, розумію, що під кінець моєї роботи в медіагрупі почала зникати іскра. Команда це теж відчула. Ми стали раціоналістами, забувши про авантюризм. А потім через коронавірус почався карантин, який дуже негативно позначився на всьому студентському житті, зокрема і на роботі телебачення Академії.
Не вистачило зовсім трішки, щоб підняти команду на кілька рівнів вгору!
Чи можна було б краще? I guess we’ll never know! Досвід, який ми всі отримали в редакції – незабутній!
Хочу подякувати всьому колективу медіагрупи за те, що взяли мене до своєї команди і надали можливість бути собою. Сумую за нашими зустрічами!
ДДМА без редакції – це виш без серця!»
Проєкт «Studio Наш дом»
Він народився після визволення Краматорська від російських загарбників і місцевих бандитів у 2014 році. Нагадаю обстановку того періоду. Добровольчі батальйони і Збройні сили України відігнали російських терористів на чолі з ватажком Гіркиним і місцевих бандитів зі Слов’янська в Донецьк. Але в Краматорську залишилося багато колабораціоністів, які сподівалися на повернення Гіркина з російськими військами, що на той час було досить імовірним. Вони вели пропаганду «русского мира», погрожували патріотам і вороже ставилися до українських військових. Слід зазначити, що постійно з’являлися чутки про черговий наступ так званих «ополченців», який планувався на означену дату.
Невеликий освітній відступ. Термін «ополченець» я свідомо використав у статті в цьому місці, щоб звернути увагу на політологічну помилку при його використанні навіть досвідченими журналістами. Згідно з тлумаченням: ополчення (також – народне ополчення) – допоміжне військо, створюване в надзвичайних умовах військового часу з добровольців (цивільного населення), здатних тримати зброю, але звільнених від дійсної військової служби. Тобто допоміжне військо для допомоги збройним силам держави. Люди, які воюють проти Збройних сил України, не можуть називатися ополченцями. Юридично й політично правильно їх називати бандитським угрупованням, або незаконним збройним угрупуванням.
Не можна вважати, що проєкт «Studio Наш дом» народився водночас. Йому передували соціальні, політичні й освітні фактори того часу.
У вересні 2014 року розпочався новий робочий рік у редакції медіагрупи «Академія». Того року докорінно змінився контент усіх ЗМІ Академії. Крім матеріалів про ДДМА і загальних молодіжних матеріалів, у газеті й на радіо з’явилися статті й передачі, пов’язані з АТО. У редакції ми звернули увагу на те, що люди, які пережили обстріли, евакуації, приниження під дулами бандитських автоматів та поневіряння далеко від рідного дому, куди їх закинула війна, намагаються скинути стрес розмовами про пережите. Викладачі й студенти розповідали нам багато історій про те, як вони пережили обстріли, окупацію і, навіть, полон. Тому в газеті ми публікували багато історій від студентів і викладачів, а також статей патріотичного характеру.
Необхідно було також протидіяти сепаратистським настроям і інформаційно підтримувати патріотів, на яких потужно тиснули колабораціоністи, які дуже «розпоясалися» у той час.
Їм не подобалися деякі статті в газеті, про що вони висловлювалися у безапеляційній, істеричній формі. Редакція ще ніколи не зустрічалася з питаннями інформаційної протидії агресивним проявам у суспільстві. Наявний у нас досвід протидії дрібним нападкам на ДДМА, а також досвід з PR-технологій був, але це далеко від інформаційних війн. Цьому довелось навчатися. Редакція налагоджувала зв’язки з патріотичними організаціями міста й військовими.
Іван Канкін у редакції «Академії»
Досить дієвою для створення проєкту «Studio Наш дом» була зустріч, яка відбулася під час тренінгу з інформаційної безпеки фахівцями «Української миротворчої школи». Тоді ми познайомилися з дуже цікавими людьми – фахівцями своєї справи, інтелектуалами, патріотами України, які стали в ар’єргарді боротьби за уми людей на Сході України, – Наталкою Зубар та її командою. Тоді ж ми познайомилися з підполковником ЗСУ, доцентом Житомирського військового інституту Іваном Канкіним і його групою. Із цими людьми ми взаємодіємо всі ці роки. Обговорюючи з військовими інформаційну протидію агресору, поступово ми прийшли до ідеї створення спільного цивільного й військового відеоканалу, який би відтворював правду і ставив на місце мозок зомбованих жителів Донбасу. Крім того, місцевій пресі, місцевим журналістам, які живуть поряд, на Донбасі люди довіряють більше, ніж центральній пресі. Поступово оформилася мета й завдання проекту. Це:
- надання психологічної підтримки проукраїнсько-налаштованим верствам населення;
- об’єднання патріотичноналаштованих представників різних соціальних груп для ефективної співпраці;
- переконання нейтральноналаштованих громадян у недоцільності підтримання ідей сепаратизму й «русского мира»;
- покращення іміджу військовослужбовців ЗСУ серед місцевого населення.
Необхідно зазначити, що наукова робота Івана Канкіна була у сфері інформаційної безпеки, і це дуже знадобилося при формуванні концепції «Studio Наш дом». Це був канал з більшістю соціальних відеороликів про захист нашої країни, про життя в «сірій зоні», про боротьбу патріотичних сил Донбасу за повернення Сходу України з імли «русского мира». Незабаром була узгоджена назва проєкту.
Як відомо, пропаганда рф намагалася представити, що Донбас не є історичною територією України. На цей фейк росія витрачала великі ресурси і навіть досягла деяких результатів. Легковірні люди, які погано знають історію, повірили цьому. Тому ми взяли назву, яка підкреслює єдність усієї України, а саме «НАШ ДОМ». На той час у відеопродукції ми користувалися російською мовою. (Приносимо вибачення, але назви відеороликів також будуть російською, як це записано на каналі.)
На початку створення студії були задіяні представники з різних громадських організацій міста, які добре допомогли нам у період її становлення.
19 квітня 2015 року вийшов перший інформаційний випуск. У ньому ведуча новин Аліна Ященко підкреслила: «Мы начинаем проект «Студия Наш дом».
Проект для тех, кто действительно хочет знать и кого волнует, что действительно происходит в Донецкой и Луганской областях… О чем тяжело говорить, но невозможно промолчать».
Ведучими перших новинних програм були Аліна Ященко, Руслан Герасімов і Сергій Гончаров. Нагадаємо, що відеоролики, які будуть згадуватися статті, можна подивитися на каналі «Studio Наш дом».
Ми їздили з різними підрозділами ЗСУ в сіру зону і на лінію розмежування для знімання сюжетів про події на фронті. Як правило, оператором був Вячеслав Медведєв, а ведучім Сергій Гончаров, які мали акредитацію в зону АТО. Згодом була встановлена структура випусків. Ми зменшили кількість новинних програм і зорієнтувалися тільки на висвітлення брифінгів командування АТО, на які мало звертали увагу центральні канали.
І збільшили кількість соціальних роликів. Брифінги командування АТО були досить інформативними, тому що офіцери приносили на них беззаперечні докази російської агресії. А саме: російську зброю, безпілотники, консерви й навіть російські сірники. У ті роки світовій спільноті необхідно було довести, що це не громадянська війна, а агресія росії.
Перший відеоролик – «Рубеж» – про мужність захисників України ми створили після поїздки в батальйон, який вийшов із Дебальцевого.
Досить плідна робота була з групою офіцерів Служби безпеки, які впроваджували проєкт «На тебе чекають вдома».
Проєкт передбачав допомогу в реінтеграції в наше суспільство бойовиків, які розкаялися, не брали участі у вбивствах, покинули НЗФ і хочуть повернутися додому. Протягом кількох років ми знімали різні відеоролики про повернення в лоно України громадян, що «заблукали». Перший ролик називався «Сынок, вернись домой!». За цей час у нас було багато пригод. Одна з них навіть увійшла в детективний відеоролик: «Еще одна спасенная душа».
Нас уже добре знали в силових органах, тому коли знадобилося створити фільм про знищення ДРГ «Русичі», яка складалася переважно з представників російських фашистських організацій, то вибір упав на нас. Тут важливо було підкреслити нахабне втручання росії у справи України і використання відверто фашистських, людиноненависних російських організацій у війні на Сході України. Цей фільм, що дістав назву «Вороны», був записаний українською, російською і англійською мовами.
До українського варіанту прев’ю надав тодішній голова СБУ Василь Грицак. Демонстрація фільму відбулася на одному з європейських форумів для лідерів країн, де він викликав великий інтерес. Адже у 2015 році світовій спільноті ще потрібно було доводити, що на Донбасі відбувається російська агресія. Потім фільм демонструвався на «П’ятому каналі» і каналі ICTV, в Інтернеті, на сайті СБУ.
Тільки за перші два дні фільм набрав 450 тис. переглядів. За попередньою домовленістю, на нашому каналі фільм був поставлений набагато пізніше, тому й переглядів було менше. Але найголовніше те, що редакція виконала важливу справу у війні з росією.
Крім висвітлення подій, редакція виконує і комунікативну складову. Підрозділ цивільновійськового співробітництва ЗСУ багато разів організовував зустріч різних гостей з редакцією для отримання об’єктивної інформації про Схід України. Тільки за 2019 рік ми провели зустрічі з представниками Данії, Молдови, країн Прибалтики, США.
Наші кореспонденти робили репортажі з патріотичних заходів із різних міст Донецької і Луганської областей. Висвітлювали події життя людей на Сході України. У двох відеороликах, «Сили добра» і «Дорогами Донбасса», відтворені події, які висвітлювали наші знімальні групи. Різноманіття подій, заходи, зустрічі, інтерв’ю – все відображене на каналі.
* * *
За ці роки нами багато що зроблено, і багато роботи попереду! Маємо надію, що після закінчення цієї клятої війни, у нашій редакції знову завирує життя на повну силу, прийдуть нові активні, запальні студенти, з якими ми продовжимо писати історію нашої Академії, нашої країни!
