Ректор Академії Віктор Ковальов у своєму інтерв’ю газеті «Дружківка на долонях»розповів про роботу нашого вишу за роки його ректорства, плани на майбутнє і проблеми інженерної освіти в Україні. У виданні також пишуть, що Донбаська державна машинобудівна академія є однією з найпопулярніших ЗВО для дружківців
– П'ять років тому вас обрали ректором ДДМА. Чи все вам вдалося втілити у життя, що було задумано?
– Насправді мене призначили в.о. ректора ще в грудні 2014 року. Після оголошення конкурсу я підготував програму, захистив її і отримав 72 % голосів. Основна ідея моєї концепції – розвиток Академії до рівня провідного технічного вишу не тільки регіону, але й України. На жаль, не всі ідеї були повністю реалізовані – через бойові дії і відтік кадрів і абітурієнтів в інші міста і країни. Але тим не менш ми багато чого досягли. На сьогодні ми досягли провідного становища у Донецькій області, у першу чергу, і вважаємо себе провідним закладом вищої освіти. На нашу думку, ми об'єднуємо навколо себе інші інститути та університети не тільки Донецької, але й Луганської областей. Багато в чому це пов'язано з тим, що я є головою спілки ректорів двох регіонів. Ми регулярно проводимо наради, збори, виступаємо із законодавчими ініціативами. Також нам удалося наприкінці 2015 року відродити Донецький науковий центр Національної академії наук України. Для розуміння – уся наука країни розбита на п'ять регіонів, і Донецький науковий центр є найстарішим у цій структурі, має усталені традиції, координує дослідницьку та освітню роботу. Однак у 2014 році цей орган припинив своє існування в Донецьку, і рік ми працювали над тим, щоб відродити його роботу.
За п'ять років, що я є ректором ДДМА, в Україні відбулися значні зміни в законодавстві про освіту, і ми повністю замінили структуру Академії, розвинули спеціальності до сучасних тенденцій – це як традиційні спеціальності машинобудування, так і економічні, комп'ютерні, і навіть відкрили нові – «Фізкультура і спорт» та «Політологія». У цьому напрямку є багато ідей, як нам далі розвиватися й залишатися актуальними на ринку вищої освіти. Будь-яка зміна в законодавстві вимагає зміни методичних рекомендацій, освітнього процесу, і на сьогодні в нас усі спеціальності відповідають програмам. Кожна зміна – це приїзд спеціальної комісії, яка перевіряє рівень викладачів, матеріальну й методичну бази, досягнення, відповідність критеріям. Незабаром ми очікуємо комісію для акредитації програми наукових магістрів. На сьогодні ми готуємо магістрів двох категорій – технологічних (термін навчання 1 рік і 4 місяці) і наукових (1 рік і 9 місяців), останні більше сконцентровані на науковій діяльності, і перед ними ставляться більш високі завдання.
Якщо резюмувати минулі п'ять років Академії, то перше й найголовніше – це збереження навчального закладу, що було дуже нелегко. Багато в чому – через матеріальні нестатки й нестатки людських ресурсів. Незважаючи ні на що, ми зберегли матеріальну базу, примножили наукові досягнення, зберегли колектив. Більш того, навіть у деяких моментах стали кращими й розвиваємося. Друге – визнання ДДМА центром науки в нашому регіоні (не тільки Донецької і Луганської областей, а й на всьому Сході). Ми проводимо конференції міжнародного рівня за участю провідних українських фахівців, а також залучаємо колег із Німеччини, Австрії, Сербії та інших країн. Робота в цьому напрямку триває і розвивається. Третє – Академія дуже помітна в громадянському суспільстві. Ми організовуємо багато заходів: суспільно-політичних, культурних, спортивних, міського, обласного та всеукраїнського рівнів. Ось узяти День вишиванки, який відбувся в травні, його в Краматорську почали проводити саме ми. Потім до цієї ініціативи підключилися міські та обласні структури. Усе це допомагає нашим студентам і викладачам, щоб вони були всебічно розвинені – у культурному, спортивному, соціальному напрямках. Зараз досить складно з фінансуванням через те, що міністерство освіти і науки дає нам гроші лише на зарплати, стипендії та трохи на покриття комунальних витрат, усе інше ми повинні заробляти самостійно. Незважаючи на це, ми зберігаємо й розвиваємо матеріально-технічну базу – робимо ремонт у головному корпусі на вимогу пожежників, у нас одні з кращих гуртожитків в області, дозволили на наших територіях розміститися медичному університету з Донецька. Також у нас у свій час перебувала архітектурно-будівельна академія з Макіївки.
– Якою ви бачите стратегію розвитку Академії на найближчі п'ять років?
– Та концепція, що була визначена в 2015 році, триватиме. Ми повинні розвивати матеріальну базу, активніше залучати абітурієнтів, у тому числі із сірої зони й тимчасово непідконтрольних територій. Завдяки центру «Донбас–Україна» до нас за чотири роки поступили 150 студентів, торік – 54. Окрім того, важливо розвивати себе як науковий центр і підтримувати інші заклади. Наприклад, ми отримали Державну премію, премію Кабінету Міністрів за інноваційну діяльність у співпраці з іншими організаціями. Цей напрямок можна й потрібно розвивати. Тим більше, що зараз є грантові програми, що фінансуються Євросоюзом, є пропозиції від американських фондів. Усе це допомагає нам розвивати науку й отримувати найсучасніше обладнання. У цьому напрямку нам є чим похвалитися. Ми працюємо з провідними західними компаніями в галузі машинобудування – Siemens, Heidenhain та іншими. Ці фірми надали нам обладнання, щоб студенти могли працювати на нових верстатах із сучасним програмним забезпеченням. Робота з медичним університетом дозволила нам відкрити чотири біоінженерні спеціальності, і тепер ми готуємо інженерів у сфері біології та медицини. Вони обслуговують складну медичну техніку та апаратуру, здійснюють протезування, синтез суглобів, виготовляють інструменти для лікарень.
– Зарубіжні компанії залучають студентів для проходження стажувань із можливістю подальшого працевлаштування?
– Ми постійно отримуємо подібні пропозиції від іноземних колег. Але є одна велика проблема – мовний бар'єр. Для роботи на заході потрібно добре знати мову. Хоча б англійську. П'ятеро наших студентів виграли грант від Фонду Бориса Колеснікова і їздили на комп'ютерну виставку до Японії та показали себе на високому рівні.
Знову ж, можливості безмежні, але потрібне знання мови. Простий приклад – я часто буваю на міжнародних конференціях, і іноземні колеги пропонували скористатися їхньою освітою для подальшої роботи на тих же німецьких автомобільних концернах. Зі знанням німецької мови наш студент може відносно легко отримати інженерну роботу на цих фірмах.
– Окрім мови, чого ще не вистачає нашим інженерам для того, щоб бути конкурентоспроможними на світовому рівні?
– У сучасному світі постійно змінюється рівень технологій, особливо інформаційних. І це вимагає постійного розвитку від фахівця. Ми намагаємося дотримуватися сучасних тенденцій. У нас була спеціальність «Металорізальні верстати та інструменти», а тепер вона стала «Мехатронні системи, інструменти та технології». Це пов'язане з тим, що звичайний верстат перетворився на комп'ютерну систему й оператор працює як комп'ютерник – встановлює програми, дає команди.
Однак не тільки ми вчимося в іноземців, а й вони в нас. За 67 років існування Академії ми набрали достатню кількість напрацювань, які цікавлять колег з інших країн. За останній час кордони між державами стали більш розмитими через розвиток інформаційних технологій, і, перебуваючи в умовному Краматорську, студент може користуватися лекціями провідних ЗВО світу. Було б бажання.
– На сьогодні багато закладів вищої освіти відчувають нестачу у фінансах. За рахунок чого можна виправити ситуацію?
– Я на всіх рівнях намагаюся донести думку, що підприємства, які утворюють місто, – це не тільки й не стільки провідні заводи. Це також такі освітні установи, як наша Академія, Дружківський машинобудівний технікум. Якщо школяр отримав достатній рівень знань і поїхав вступати у виші Києва чи за кордон, то навряд чи він повернеться в своє рідне місто й буде його розвивати. Тому необхідно розвивати коледжі, технікуми, ЗВО, щоб кращі фахівці залишалися у себе вдома. Для цього необхідно, щоб меценати більше уваги приділяли освіті. Західна система освіти передбачає допомогу не тільки з боку держави, а й провідних фірм, оскільки вони живуть із довготривалою перспективою.
– Ви говорили, що багато провідних іноземних компаній «полюють» за нашими студентами. При більш високому матеріальному рівні їхніх ЗВО зарубіжні країни не можуть підготувати своїх фахівців?
– На жаль, у сучасному світі знизився інтерес до інженерних спеціальностей. Усі хочуть бути політологами, соціологами тощо. Знання опору матеріалів, інформатики дається досить складно. А ось гуманітарний напрямок більш простий. Я обговорював із німецькими та американськими колегами це питання, і ми дійшли висновку, що необхідно надавати більше уваги інженерним ЗВО, оскільки саме вони випускають фахівців, які наповнюють ВВП країн. До того ж людина з дипломом інженера не обов'язково повинна працювати на заводі – вона може бути й політиком, і керівником, і банкіром. Можна сміливо сказати, що переважна більшість керівників різних рівнів як у Краматорську, так і в Дружківці – це наші випускники. Саме тому інженерна освіта дає великі можливості для розвитку людини.