ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

Щоденник Кубка України з програмування
1.jpg

Липнева спека та канікули не завадили нашим кращим програмістам взяти участь у сьомому етапі Куб...

Четвер, 18 липня 2024
Як вберегтися від спеки
2.jpg

Цьогорічне літо б’є усі температурні рекорди. До таких високих температур, ще й у періоди відклю...

Середа, 17 липня 2024
16 липня 1990 року в Україні було прийнято Декларацію про державний суверенітет
1.jpg

Вона є одним із найважливіших документів за всю історію нашої державності, ухвалення якого стало...

Вівторок, 16 липня 2024
З ДНЕМ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ!
1.jpg

Цього року Україна втретє відзначає День Української Державності, встановлений Указом Президента...

Понеділок, 15 липня 2024
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯМ УКРАЇНИ
1.jpg

Сержант Дмитро Семенов, позивний Семен, загинув 28 жовтня 2023 року біля селища Курдюмівка на До...

П'ятниця, 12 липня 2024

Війна і мир. Листи

bucha_lee_durant.jpg

24 лютого у всіх нас змінилося життя. Багато кому довелося покинути свої домівки і жити в очікуванні, коли все закінчиться. Уся Україна чекає, бореться, допомагає. У кожного своя історія.

Свою історію розказала випускниця кафедри ІСПР Олена Мосейко, яка у студентські роки була кореспонденткою медіагрупи «Академія». Як зазвичай, ми зберегли оригінальний стиль написання – задля більшої атмосферності.

«Росіяни відступили на Київщині і через Інтернет розлетілися фотографії Бучі. Я не писатиму про всі жахи, що там відбувалися, про те, що це нелюдяно і що ми ніколи це не забудемо й не пробачимо. Це все і так зрозуміло й загалом будь-які слова тут зайві.

Хочу сказати, що мене ці фотографії не здивували. І щодо цього в мене є одна гіпотеза.

Утікши з Костянтинівки на початку березня, спочатку я добиралася евакуаційним потягом. Через Харків та Київ. Ми кілька разів прощалися з життям (дурні перелякані й недосвідчені – харків'яни нас швидко навчили, що звук і вібрація від удару – це добре. Погано – коли чути звук, що наближається, – снаряд летить прямо у вас).

Так от, тоді не було цих фоток із Бучі, але були люди, які виїхали із Харківської та Київської областей. Я не бачила цього на власні очі, я тільки сиділа й мовчки слухала. А потім, через два тижні, уже покинувши кордон України, я слухала киянку Олену, і мозок мій відкладав усе це в папку «не підтверджене, чи можливі фейки».

Однак російські війська залишили деякі міста, і фото звідти – ну просто точнісінько, як і малювала моя уява. Ось як мені розповідали – усе так. Тільки на фотографіях ще не все видно… Тож, я навіть не здивувалася.

Чи може бути, що все, про що я чула від біженців, – правда? Чи могли існувати насправді ті звірства, почувши про які розум просто відхрещується і каже: «Ні, це вже перебільшення»?

А що, якщо це так. А якщо це реальність.

А що, якщо 2014-го російські військові взяли в полон дивізію з 50 українських солдатів, знущалися з них і всіх кастрували. А потім протягом декількох років майже всі з цих покалічених хлопців наклали на себе руки. Якщо це не вигадка, як вам таке.

Не передати словами страх, який огортає мене, коли я замислююся про російську пропаганду.

І не передати жодними словами сором, який щодня зі мною. Сором, що живучи тут і на власні очі спостерігаючи Донбас у 2014-му, я не включила критичне мислення і не склала два плюс два.

«Немає підтверджень, що це російські військові на Донбасі, Путін заперечує».

«Люди не від хорошого життя підтримали ідеї ДНР».

«Це інформаційна війна»…

Але настало 24 лютого і Путін уже відкрито їб..нув по Україні. Ми з батьками підскочили з ліжок від такої потужності вибуху та вібрації – а прилетіло до сусіднього міста, не до нашого. Як це можливо, що він наплював на весь світ і відкрито пішов бомбити іншу країну?

Так і хочеться запитати колишнього чоловіка (росіянина – ред.): «Ти все ще аполітичний? Путін досі не зробив тобі нічого поганого?».

Але колишній та всі аполітичні йдуть на..уй.

Життя в Росії та страждально отриманий ВНЖ – на..уй.

Усі плани, цілі, мрії та життя у своєму «коконі» (я не лізу в політику) – на..уй.

Перейшли межу, пройшли точку неповернення. Я все ще щиро люблю і дорожу своїми близькими друзями (які є росіянами, так). Але Росія з літерою «Z» та довбо..бами на кшталт «Можемо повторити»…

Найбільше зараз жалкую про те, що немає раю та пекла. Що Путін не горітиме у вічному вогні. Що він просто здохне рано чи пізно, і на цьому йому все скінчиться. Заздрю вірянам зараз».