- Деталі
-
Опубліковано: Четвер, 24 березня 2022, 01:04
Страшна війна вбиває, руйнує, жахає, але натомість зближає, вчить бути сильними, згуртовує. Саме про це у своїх роздумах пише наша випускниця, спортивна активістка Ольга Куліш (Свинцицька). У свої студентські роки разом із майбутнім чоловіком, теж нашим випускником, Олексієм Кулішем вони брали активну участь у житті Академії: організовували свята, концерти, різноманітні розважальні заходи для наших студентів. По закінченню вишу Оля займалася організацією спортивного життя вже для молоді всього Краматорська, а Олексій працював в Академії, займаючись сайтом. До речі, наш сайт і досі працює в тому форматі, що створив Олексій.
Оля у своїй промові згадує багато людей, які працюють, працювали, чи пов’язані з нашою Академією, з якими дівчина пліч-о-пліч робила життя молоді кращим, веселішим. Це і улюбленці студентів, викладачі й організатори культурно-масових заходів ДДМА Ігор Сташкевич й Андрій Гореславець, які зараз працюють у міськраді, і випускник Академії Дмитро Ромашкевич, який займається організацією спортивного життя для молоді Краматорська, і викладачі Олі – Сергій Ковалевський, завідувач кафедри ІТУ, і Вячеслав Медведєв, головний редактор медіагрупи «Академія», та інші.
Тож, нехай її слова справдяться, надихнуть читачів і підбадьорять нашу віру в перемогу!
«Коли закінчиться війна, я обов'язково приїду до мого Торецька, побудую, як мріяла, спортмайданчик. За балкою, там, де розвалений садок, за ДОСАФом, поряд із ЖЕКом, поряд з мамою.
Поїду до свого студентського Краматорська, обійму друзів, зайду на першу роботу. І будемо плакати і сміятися, згадувати, планувати, мріяти. Як можемо лише ми, Ігор Сташкевич та Андрій Гореславець. Я обійму Ольгу Ляшенко, розповім про що мрію та отримаю підтримку, як завжди, як удома, бо треба. Потім з Дімою Ромашкевичем почнемо біг, боротьбу та що завгодно, аби на користь людям. Упевнена, що Сергій Ковалевський та Вячеслав Медведєв будуть раді мені, адже в моєму юнацтві ви були поруч разом. Ох, багато справ там. Потрібно все встигнути.
Адже далі Київ, де справдилися надії. Де стала сміливою, сильною та, що вже, соромитися немає причини, найкращою.
А там, а там – ух! Там буде спорт! Звідти я поїду до Сум, де сміливий та спортивний люд, де було, є і буде багато сильних!
Потім поїду в Маріуполь. Де славний, грізний мій Азов. Де моряки – спортивні. Де зал, де проведемо заміси. І переможе знову запал, адже сильні там духом усі! Ми – українці!
Потім по морю та пішки прийду до Херсона. Напевно, там чекає Дмитро Дзядевич. І, будучи вже багатодітним батьком, допоможе знову провести спортиви.
Поїдемо, може, разом до Миколаєва. А – ні, – сама піду та обійму друзів. Якими я захоплююся, з якими дружу і немає рідніших.
Поїду далі я до Житомира, де слава, сила, ДШВ! Ми разом будуватимемо там арену. Посваримося, мабуть, як завжди. Але зробимо все круто, без запитань. Адже сильних духом там вистачає, дофіга.
Поїду до Дніпра і захоплю Гостомель, щоб не сиділи тільки там. Настав час струсити весь пил з шолома і мирним спортом, як завжди. Я обійму друзів і навіть вип'ю...
Повернемося до Львова. Там гарно. Ще там смачно та гостинно. Там є кого обійняти і з ким дивувати. Там багато тих, з ким поріднилися.
Не довго думаючи, поїду до Києва. Адже треба будувати, допомагати. Працювати, вірити, знову робити, мріяти, а, головне, творити.
Потім приїду знову до Тернополя, який дав притулок зараз. І обійму вже своїх до болю Бориса Клімчука і Вілору Невінську.
Усе це буде. Вірю! Я знаю! Так треба! Правильно! Завжди!
І будинок, і бабуся, і мама в моєму серці назавжди. Немає і хвилини, щоб упала, щоб мій дух був зламаний. Ніколи!
Я знаю #всебудеУкраїна! Немає у мене сумнівів. А ти?»
