ENG
  • Ученість — солодкий плід гіркого коріння.

  • Доклади серця свого до навчання і вуха свої до розумних слів

  • Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

  • Важлива не кількість знань, а якість їх.

  • Є тільки одне благо - знання й тільки одне зло - неуцтво.

  • Єдиний шлях, що веде до знання, - це діяльність.

  • Бич людини - це уявлюване знання.

  • Знання - сила.

  • Знання - знаряддя, а не ціль.

  • Запам'ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

Донбаська державна
машинобудівна академія

Останні новини

Запали свічку пам’яті за жертвами Голодомору. Борись за Україну та підтримуй воїнів!
1.jpg

Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–19...

Субота, 23 листопада 2024
Кураторська година до Дня пам'яті жертв Голодомору
5.jpg

В останню суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв голодоморів. У ХХ ст. український наро...

П'ятниця, 22 листопада 2024
В Академії відбулася зустріч до Дня Гідності і Свободи
1.jpg

День Гідності і Свободи – державне свято, яке присвячене річниці Помаранчевої революції 2004 р. ...

П'ятниця, 22 листопада 2024
Профорієнтаційна зустріч для студентів і молодих науковців з представниками miltech-компаній
1.png

Міністерство освіти і науки України в межах співпраці з проєктом технологічної мілітаризації укр...

Четвер, 21 листопада 2024
День Гідності та Свободи: 20 років Помаранчевій революції та 11 років Євромайдану
1.jpg

21 листопада в Україні щорічно відзначають День Гідності та Свободи. Цей день установлено «...

Четвер, 21 листопада 2024

«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову»

1.png

На різних онлайн-заходах, які проводилися в Академії і відбувались у формі питань-відповідей, обговорень, дискусій, дехто зі студентів-першокурсників намагався обговорення вести російською. Мабуть у побуті, а то і в школах послуговуються російською.

Викладачі, старші товариші, звісно ж, роз’яснювали, що в ДДМА, як державному виші, послуговуються державною мовою. Але з’явилося питання: чи доцільно вивчати російську мову в школах і використовувати її в побуті? Питання риторичне, але актуальне і, на жаль, на сьогодні не зайве.

Тож чому в Україні на четвертому десятиріччі незалежності і на десятому році після початку російсько-української війни ще є люди, які намагаються спілкуватись російською мовою?

Зазирнемо в недавню історію.

 

Це було

У радянському союзі без знання російської мови українці, та й представники інших національностей, не могли отримати хорошу освіту, особливо вищу, і влаштуватися на хорошу роботу чи отримати посаду керівника. Негласним пропуском на керівні посади було знання російської мови і членство в комуністичній партії. Я пам’ятаю зі свого дитинства, що в 50–60-і роки минулого сторіччя дорослі люди, спілкуючись одне з одним, щоб показати або охарактеризувати, чи «потролити» начальника, переходили на російську з нарочитим голосовим підкресленням особливостей російської мови.

Відомо, що українську мову і культуру як в російській імперії, так і в радянському союзі росія намагалася знищити багато разів протягом щонайменше 300 років, а історію України привласнити собі. Коли знищення мови не вдалось, то в 30-і роки ХХ сторіччя її почали адаптувати під російську. І це російським філологам навіть вдалося, змінивши десятки правил в українській граматиці. Поступово наша мова почала все більше бути схожою на російську. Так, на сьогодні можна зустріти такий хибний висновок, що для перекладу з російської мови на українську достатньо російські літери «и», «ы» змінити на українські «і», «и», та інші подібні маразматичні висновки.

Для показухи піклування радянської держави про національну мову і культуру створювалися пропагандистські заходи з національною культурою, а насправді влада за всім національним уважно слідкувала і нищила. У 30-і роки ХХ сторіччя національне в КДБ перетворилось на ярлик «націоналістичне», за що представників інтелігенції розстрілювали і висилали до Сибіру. А в 60-і роки того ж сторіччя «шістдесятники», українські діячі науки і культури теж розділили важку долю попередників. Тортури української інтелігенції продовжувалися аж до так званої «перебудови».

Росіяни завжди намагалися підкреслити, що українська є мовою селюків і вивчати її не слід. У перших класах середніх шкіл радянського союзу вчителі слідкували за правильним вимовлянням російських слів. І плели байки про начебто «великий и могучий русский язык» (рос.).

Навіть у школах вчителі російської мови мали суттєвішу надбавку за викладання мови міжнаціонального спілкування, ніж вчителі національних мов. Для вивчення національної літератури спеціально вибиралися твори, які підкреслювали щось селянське, містечкове, що не може вийти на широкий загал.

У середині 1960-х українська дитина мала право відмовитись від вивчення рідної мови. Це заохочувалося в середовищі однокласників, які швидше засвоїли радянську ідеологію про один народ і одну мову. У результаті рідна мова замінювалася російською.

Таким чином за 70 років існування радянського союзу в умовах масової русифікації всіх націй і народностей були вирощені люди, які не знали своєї рідної мови. Русифікація мала особливу направленість на жителів півдня і сходу України, адже необхідно було показати, що, нібито, українці і росіяни – єдиний народ з однією історією і мовою.

Було ще природнє і примусове переселення росіян на Добас і в Крим, котрі не намагалися вивчити українську мову і забезпечували підтримку владі в русифікації жителів України. Через два покоління етнічні українці, для захисту від цькування, переходили в спілкуванні на російську мову.

У 1990 році радянською ідеологією, через виступ міністра закордонних справ тодішнього СРСР Андрія Козирева, було введено поняття «русскоязычное население» (рос.). До цього виступу поняття «русскоязычный» не існувало. Таким чином була закладена «ідеологічна міна», а тих, хто попався на цю «ідеологічну міну», можна сміливо вважати «мовними інвалідами». І зараз російська федерація використовує цю «ідеологічну міну» для виправдання своєї агресії – начебто визволення російськомовного населення півдня і сходу України, а «мовні інваліди» свідомо і несвідомо допомагають московії.

Також для лінивих громадян України і етнічних росіян поняття «русскоязычный» стає виправданням небажання вивчити мову держави, у якій вони живуть. І так виправдовуються люди тільки в Україні.

 

Так стало

То ж давайте розберемося, у якій ролі має існувати російська мова в Україні. Зокрема, чи потрібно вивчати російську в школах з українською мовою навчання.

Для цього слід згадати, як з’явилась російська мова. Не вдаючись до подробиць, нагадаю, що за висновками істориків до XVI сторіччя включно в московії говорили багатьма фіно-угорськими мовами, а також татарською. Московська знать спілкувалася німецькою, оскільки царі були з Німеччини, а потім французькою оскільки це було модно. Пізніше, з різних мов, а більше всього з булгарської, Михайлом Ломоносовим була компільована російська. А от Олександр Пушкін, який доклав багато зусиль до «шліфування» російської мови, писав: «О как груб наш русский язык» (рос.). Тобто до слов’янських мов російську можна тільки «притягнути за вуха».

Українець здебільшого розуміє інші слов’янські мови, а росіянину потрібен перекладач. Та і деякі слова росіяни не можуть вільно сказати. Давно вже стало перевіркою росіян вимовляння слів і виразів: паляниця, біленьке телятко, укрзалізниця та інші.

Не буду на цьому загострювати увагу, тому що русофіли зараз поведуть дискусію в інший бік, а в нас розмова про інше. А саме – чи потрібна нам російська мова.

Нагадаю, що МОН у своєму нещодавньому листі до вишів вкотре наголошує про безумовне спілкування в навчальних закладах тільки українською. Адже для повернення до рідної мови після досить довгого спілкування колоніальною російською потрібен певний час. І для когось процес вивчення, хоч і з запізненням, але треба починати.

Усе ж у сучасних умовах повномасштабної війни росії проти України прискорився процес самоідентифікації громадян. Зросла тенденція повернення ««русскоязычных» до рідної української і навіть переходу етнічних росіян, які живуть в Україні, на українську мову.

Адже в нас є своя мова, яка вдосконалювалася багато століть, має спільне коріння зі слов’янськими мовами в інших країнах і більш розвинена, ніж російська. За даними Олександра Авраменка, доцента, заслуженого працівника освіти в українській мові, налічується близько 650 тис. слів. Це в чотири рази більше, ніж у російській. Навіть усі заборони української мови і знищення української літератури не змогли її здолати.

Та і в Конституції України задекларовано, що в нашій унітарній державі українська є єдиною державною мовою. Слід зазначити, що в нашій Конституції ніколи не було другої державної мови, як про це брешуть московські блогери-пропагандисти. Тому на сьогодні зняті всі перепони для того, щоб у мовному питанні ми стали на рівень європейських країн, у яких поважають свою мову і не користуються мовою окупанта.

Крім того, навесні цього року КМІС оприлюднив опитування на тему «Ставлення до викладання російської мови в українськомовних школах». Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України. До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролювалися владою України, а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.

З відповідей видно, що 52% респондентів вважають, що російську мову в українських школах вивчати не варто.

.jpg

Слід звернути увагу, що 25–30 років тому в опитуваннях з цієї теми не додавалася опція «не вивчати взагалі», а тепер ця опція є і вона має найбільший результат, що свідчить про глибину змін суспільних поглядів, які пройшла Україна за життя одного покоління, і як змінила наші погляди відкрита агресія московії. Тож викладання в середніх школах, як і спілкування російською мовою, є атавізмом колоніального минулого.

На сьогодні склались передумови, у якій російська мова набула особливий статус – ЗАЙВА. Це не красиві слова. Адже, поміркуйте, де в нашому світі потрібна російська мова?

Якщо розглянути всі аспекти нашої свідомої діяльності, то російська мова, на зараз, застосовується тільки в побуті. Навіть у крамниці касири й продавці спілкуються з покупцями українською і тільки на прохання покупця може перейти на російську.

Для отримання звання доцента після захисту дисертації потрібно скласти іспит на рівень В2 з англійської, або однієї з європейських мов.

Таким чином у школах може вивільнитись час, який можна використати для збільшення часу для вивчення української, або для вивчення ще однієї європейської слов’янської мови.

Зараз просто необхідно знати хоч би ще одну слов’янську мову, не буде зайвою для технаря також німецька або італійська мови, та і як же обійтись без французької або іспанської. Спілкуючись з жителями з Закарпаття, дізнаєшся, що кожен з них ще з малку знає польську, словацьку, чеську або угорську мови. А дехто з жителів знає навіть від двох до чотирьох мов.

Тому в школах треба замість нікому не потрібної російської мови впровадити вивчення однієї з європейських мов.

Дехто з різних мотивацій бажає вивчати російську мову. Здавалося б, що для такої молоді можна організувати курси при різних культурних установах. Але, зважаючи на багатовікові недобросусідських відносини та ще й при наявній збройної агресії московії, такі курси організовувати небезпечно і шкідливо. Дуже велика ймовірність перетворення їх на осередки «русского мира».

І останнє. Не забувайте, якою мовою віддавався наказ на обстріли наших міст і вбивство українців.

Вячеслав Медведєв