Донбаська державна
машинобудівна академія

Десять років російсько-українській війні в Краматорську

Деталі

Опубліковано: П'ятниця, 12 квітня 2024, 20:03

Цього дня 10 років тому почалася відкрита окупація Краматорська. Ще до того, у лютому, а надто в березні, у місті було помітно багато немісцевих, а вже в березні відбувалися організовані ними та місцевими зрадниками мітинги.

«12 квітня 2014 року в Краматорську була субота, теплий, трохи похмурий весняний день, – згадує журналіст Kramatorsk Post Максим Ходушко. – Біля Літака мав відбутися черговий, уже четвертий Живий коридор на підтримку єдності України та миру, але він не відбувся. Сімейна пара майбутніх волонтерів 2014–2015 років стояла біля Літака та повідомляла всім, хто підходив, що сьогодні буде захоплення міськвідділу та виконкому. Тоді про це вже якимось чином було відомо заздалегідь.

Від Літака я пішов на площу, тоді ще Леніна. Зустрівся з друзями з КрамМайдану. Біля виконкому було багато народу, а на самій площі якісь хлопчики знімали з флагштоків українські прапори, вішаючи трикольорові ганчірки «днр».

Багато було людей у балаклавах. З великих колонок лунали огидні пісні, одна з них, здається, «Русские идут». А ще чомусь особливо запам’ятався «Жигулі» оливкового кольору, – я такого в місті ніколи не бачив.

З самого ранку біля міськвідділу міліції кружляли т.зв. афганці, а через дорогу біля кафе готувалася масовка.

Коли я повернувся туди від виконкому, «атайдітє за парєбрік» вже відбулося. Далі були перші почуті мною в житті автоматні черги. Невдовзі після них з будівлі міліції вивели начальника міськвідділу. З'явилися ряджені козаки, розтягли брудний триколор над входом, зробили кілька фото і скрутили його назад.

Уже вечоріло. На місці нинішніх воріт з боку вул. Маяковського почали городити барикаду. Народу в районі міськвідділу ставало менше.

Я намагався додзвонитися на «гарячу» лінію СБУ. Це мені вдалося хто зна з якого разу. Запитав, чи знають вони, що відбувається і чи збираються вони щось із цим робити. На це мені відповіли, що знають і, здається, щось на зразок «збираємося».

Після 10-ї ночі почався дощ. А ближче до 11-ї загарбники стали обходити периметр навколо міськвідділу, проганяти припарковані вулицею машини та цікавитися пішоходами. З супутницею, з якою я там провів кілька годин, за цими спостерігаючи, ми встигли сховатися в тіні ялинок біля будівельного магазину і пішли звідти дворами.

Попереду були вогневі точки на площі, барикади, блокпости, «міліціонери» з колорадками, прорив наших на аеродром 3 травня, натовп на площі на похороні дівчини, яка полізла під БТР, загравшись у бойову подругу бойовиків, тремтіння шибок вранці від мінометних обстрілів Карачуна, репортаж по СКЕТу про «референдум» тощо.

Обстріли міста з мінометів, обстріли аеродрому з ГРАДів, а потім – найрадісніший на багато років день у житті – звільнення Краматорська 5 липня 2014 року».

Майже три місяці наше місто було в окупації. А після: понад 50 тисяч ВПО, для яких з 2014 року Краматорськ став другим домом.

Обстріл 10 лютого 2015-го… Лютий 2022-го, залізничний вокзал, Леонтовича 13, Ріа...

Скільки горя, скільки скалічених доль, скільки життів краматорців забрала росія?

Не забудемо, не пробачимо. Ніколи.

Схиляємо голови в пам'ять про всіх, цивільних і військових, чиї життя забрала російсько-українська війна. Дякуємо Силам оборони України, віримо у Перемогу!

Слава Україні – Героям Слава!

За матеріалами Kramatorsk Post і Краматорської міської ради